?

Log in

Про вічне - here u are)) [entries|archive|friends|userinfo]
Emelly

[ userinfo | livejournal userinfo ]
[ archive | journal archive ]

Про вічне [серпень. 8-е, 2012|12:36 pm]
Emelly
[Tags|]

Нещодавно нам довелось сходити за покупками. День був спекотний, сонце припікало плечі, надворі стояла пилюка і дихати було нічим. Ми пробіглись по магазинчикам туди і назад, хоч і не знайшли того, що шукали, втомились, але пляшка взятої з дому рятівної рідини значно виправляла ситуацію. Метушні і стомлені ми стали чекати на транспорт. Я не запам'ятовую числа, тому я просто стояла і тупилась десь на рекламу. Раптом чую "Він просто молодець". Виснаження переповнювало мене, але я все ж обернулась, затуляючи рукою палюче сонце я кинула погляд на лавочку під накриттям, де зазвичай сидять пенсіонери з дітьми та торбами. Попри той натовп, я помітила його відразу, і у мене ніби перехопило подих. То був чоловік на схилі своїх літ, сухий, з блискучою лисиною, на якій за плином часом не залишилось навіть жодної сивої волосини. Ніби ж нічого, щодня таких можна побачити, але чомусь саме він зупинив мій погляд. Він сидів нахилившись уперед, здається, поклавши лікті на коліна і спершись підборіддям на долоні. На обличчі не було ні посмішки, ні суму, його емоції чи переживання не можливо було прочитати, лише очі видавали його, такі ледь видні, маленькі, з опущеними повіками, здається, навіть, голубі... втомлені часом, долею, пережитим минулим - тяжким і щасливим. На ньому був ідеально чистий і випрасуваний чорний костюм, широка темна краватка і застібнута до верхнього гудзика сліпуче-біла сорочка; мені відразу подумалось, що у нього ще жива дружина, якщо це так, то їхньому шлюбу уже за 60 років, а якщо ні, можливо, він їхав до неї? У мене в голові відразу промайнули спогади з дитинства, яке я проводила зі своїм дідусем. Він обожнював розповідати різні цікаві історії з війни, а ще більше задоволення йому приносило те, коли у нього про це розпитували. Він працював водієм і ніразу не вистрілив, але бачив на своєму життєвому шляху те, чого нікому не побажаєш. В його очах завжди було сонце, він ніколи не сумував і ніколи ні на кого не ображався, він був в міру іронічним. Він насолоджувався життям до останнього моменту і не кидав своїх поганих звичок, разом з тим, доживши, майже до 100 років. Він здійснив свою найзаповітнішу мрію, доживши до правнуків, а це ж, напевне, ось воно, щастя. Він ніколи не хвалився своїми досягненнями, вже потім я дізналась, що він був героєм, взявши в полон дюжину німців. Але ж який він був гордий, одягаючи раз в рік свій почесний, дорогий серцю піджак з заслугами. Одного разу, на 9 травня він навіть зустрів друга з яким пройшов війну. Це були емоції, які побачиш не щодня: там і сльози, і радість, і ностальгія... Є речі, про які не розповіси на одному аркуші паперу, але так чи інакше, вони варті того, щоб про них пам'ятали.
ПосиланняВідповісти